Історія школи
З уроку мужності 1974р.
Випуск учнів 1976р.
Ось такі ми були в першому класі…
А такі – випускники!
Екскурсія в м.Ригу. 1980р.
Три дні тривав фінал обласної військово-
спортивої дитячої гри „Зірниця-75“.
На знімку — учасниця гри
восьмикласниця шостої Тернопільської
десятирічки Люда БАЛДИС.
ГРА “ЗІРНИЦЯ-75”
З сьомого по десятий клас кожного року проводилась дитячо-спортивна гра „Зірниця“. Це була дуже цікава, відповідальна і нелегка гра. Спочатку проходила вона між школами міста, потім між районами, областями і республіками. З усіх сьомих та десятих класів вибирали майже ЗО хлопчиків і 4 дівчинки. Протягом року діти вивчали військову і спортивну справи, розбирали і складали автомат за лічені секунди, влучно стріляли „в яблучко“, виконували спортивні норми, орієнтувались по компасу на невідомій місцевості, долали різні перешкоди, за лічені секунди розпалювали багаття, натягували намет, накладали пов’язки, шини на різні ділянки тіла, вивчали санітарію, медицину, особливо народну. Загалом, вчились всього, шо необхідно знати і вміти під час походу у мирний і „військовий“ час на незнайомій території.
Починалася гра з „вишколеного“ маршу на Театральній площі. У кожної команди була своя святкова і буденна форма, емблема, своя пісня, девіз, своя техніка і манера маршу з’ різними чіткими командами, своє привітання для інши|х команд. Це було настільки гарно і урочисто, що Театральна площа заповнювалась людьми так, як на останній дзвоник, коли на неї приходять випускники шкіл.
Наша школа багато разів займала одне з перших місць серед шкіл міста. У 1975 році, коли я була у восьмому класі, наша команда виборола перше місце на огляді фіналу дитячо-спортивної гри „Зірниця“, яка тривала З дні і 3 ночі. Це було щось надзвичайне! Як ми раділи! Перші в області. У кожного з нас було своє завдання, свої індивідуальні і групові конкурси — і ми вистояли? Змагання проходили за гарної погоди і за страшної негоди, у лісі, в полі, біля річки. Ми ночували в наметах далеко від дому. Варили самі для себе юшку. У вільний час біля багаття, під гітару, співали пісні. Хлопці робили вилазки у „ворожі“ табори за „язиком“. Багато мріяли…
Після цих змагань були республіканські, про які можна написати цілу книжку. Ми готувалися до них перед уроками і після уроків, в суботу , в неділю. Деколи жартома, а деколи всерйоз… А як хвилювалися за нас наші вчителі Иаумеико Іван Олексійович — вчитель військової підготовки; Маракін Леонід Георгійович — директор, мін класний керівник; вчителька фізики Керницька Ярослава Іванівна та багато інших. Вони завжди були поруч, і ми їм були вдячні за це тоді і тепер.
Можна багато повчального написати про цю чудову гру. Вона, перш за все. навчила нас бути відповідальними за себе і свого товариша, об’єднала нас у колектив, сприяла відчуттю краси нашого рідного краю і любові до своєї школи.
Колишня учениця СШ №6
Людмила Балдис.
