Історія школи
Переможці та призери предметних
міських олімпіад у ювілейний для школи рік
Пепеляєва Анна — 10 клас
Волинець Андрій — 8 клас
Марині н Володимир — 11 клас
Цімерман Олександр — 8 клас
Островськнй Андрій — 10 клас
Гевко Андрій — 10 клас
Супрунюк Богдан — 9 клас
Коцюруба Михайло — 11 клас
Синиця Андрій — 9 клас
Семків Тарас — 11 клас
Петрига Володимир — 8 клас
Чернишенко Юрій — 8 клас
Бих Сергій — 7 клас
Сеник Ольга 7 клас
Омелько Світозар — 10 клас
Вчителі, учні яких вийшли переможцями і призерами
міських предметних олімпіад:
Біловус Н.Ю.
Остапчук Ольга М.
Солодка Н.М.
Заблоцький І.Є.
Вишневська Л.П.
Гайда Г.В.
Ковалюк Б.П.
Левенець Д.С.
Франко Л.Г
Лихач І.І.
Манорик Н.С.
Уіцаїювська Л.С.
Лата Й.П.
Коли заходиш у нашу школу, — все навкруги оживає і вітає тебе. Ти поринаєш у неповторну атмосферу, де відчуваєш себе самостійною і дорослою, частинкою дружнього, єдиного колективу.
Були і радощі. Були й невдачі. Але у пам’яті шкільні роки залишаться як найкращі роки нашого життя. У школі ми вперше зрозуміли, шо таке дружба, кохання, чесність. Школа вчила нас бути справжніми людьми, самостійно думати, шукати і знаходити правильну відповідь на складні питання.
Я хочу сказати: „Дякую тобі, моя шоста школо, за прекрасні, щасливі шкільні роки! Дякую Вам. мої вчителі, за все, чому Ви мене навчили!“
Валентина Рахлецька,
учениця 10 класу,
учнівський директор.
Оксана НОВАК,
учениця 10 класу, травень 1997 р.
Школа, рідна школа… Що про неї можна сказати, що означає для нас, учнів, це слово?
У перший клас нас привели батьки ще зовсім маленькими, безпорадними і несамостійними. Кожен з ас пам’ятає псе життя лагідну першу вчительку, відчуття гордості за першу „п’ятірку“ і почуття провини за першу „двійку”. Тут, у школі, ми почерпнули для себе чимало цікавого, знайшли хороших друзів.
У школі ми виросли, змужніли, стали самостійними. У мене зі школою пов’язано багато щасливих спогадів, хоча, звичайно, як і у кожного, були й прикрощі. Навчаючись у молодших класах, я любила свою школу, але ще повністю не усвідомлювала, наскільки вона мені дорога. Стаючи старшою, я все більше і більше зріднилась з нею. зараз взагалі не уявляю свого життя без школи. Школа – це частинка мене, а я її. Люблю свою школу за все: і за вчителів – добрих і строгих, ласкавих, за цінні знання, які вони нам дають, і за хороших друзів.
Я закінчую десятий клас… На наступний рік – буду випускницею, вже не раз я з острахом думала про те, що через рік доведеться покидати стіни рідної школи — наш другий дім. У моєму серці назавжди залишаться теплі спогади про шкільні роки, і хочу залишити хороші спогади про себе
Я завжди любитиму тебе, моя рідна школо, Вас мої милі вчителі-наставники, і Вас — мої любі друзі!
***********************
Рідна школо! Я — Мандзій Володимир Романович (Муха). Той рік, що я тут провчився, був найкращим з десяти років, що я взагалі вчився. Тому хочу побажати цій школі довго стояти на підвалинах, закладених 50 років тому, і завжди випускати тільки добрих, чуйних і розумних дітей. Я дуже сумуватиму за школою і часто навідуватимусь сюди. Я не прощаюсь, а кажу: „До зустрічі – школо!“
***********************
Я дуже радий, що навчався в цій школі 10 років. Якщо була б така можливість, я б ще навчався 10 років. Бажаю нашій школі довгих і спокійних літ життя!
Боря.
***********************
Я, учениця 11-го класу, випуск 1997 p., Слободян Ірина. Хочу побажати школі всього найкращого. І не тільки школі, а й усім вчителям. Це дуже хороша, весела школа. Я її ніколи не забуду. Всього найкращого!
***********************
Я вчився у цій школі 10 років. Ніколи нічого не вчив, але все знав. Тут найкращі вчителі. Дуже гарна школа, найкраща у Тернополі. Щоб вона простояла ще 100 років.
Динька Василь.
***********************
Шкільне життя неможливо забути. Особливо таке, яке пережили ми (наш клас). Навіть у найтрагічніших ситуаціях (у шкільному житті – це „2“) ми не втрачали почуття гумору, були оптимістами. Також треба відмітити героїзм, витримку і „залізні“ нерви нашого педколективу, який
“скрепя сердце“, зносив наші жарти, витівки і т.д., Я, приміром, ніколи не забуду тих чудових вчителів, які мене навчали протягом 10 років. Сподіваюсь, що і мої однокласники також. Кожного року чекайте наш 11-й клас на „Вечорі випускників“.
Леся ОЛІЙНИК,
12.06.97 р.
***********************
Школа — це єднання чогось доброго та інколи її поганого. Я дуже шкодую, що залишаю шкільні пороги, але приходитиму до школи. Обіцяю ніколи не забути життя у школі. А в моїй пам’яті назавжди залишиться дуже-дуже справедливий вчитель — Заблоцький Ігор Євгенович. На уроках фізики було дуже-дуже цікаво. Навіть у найскладніших ситуаціях Ігор Євгенович знаходив вихід – жарт. Я ніколи не забуду і оцінок: „1+“, 2+“, „З-“, „4+“, „4-“, „5“, які ставив тільки Ігор Євгенович.
Я не забуду ніколи класного керівника – Вишневську Ларису Петрівну. Це, на мою думку, добра, чуйна, ніжна, лагідна жінка. Вона ніколи нікого не залишала в біді. Лариса Петрівна завжди допомагала усім. Вона була „палочка-виручалочка“ та „шкільна мати“.
Мороз Олександра Юліанівна – най-найдобріша людина у світі. Вона дуже гарно пояснювала теми з історії. Лариса Петрівна і Олександра Юліанівна були наші „шкільні матері“.
Я ніколи не забуду директора СШ №6 — Остапчука Олександра Миколайовича. Він – добрий, зовсім немстивий на іспитах.
Школа залишила мені різні спогади. Але із задоволенням я би повернулася назад у школу.
Світлана КРАВЕЦЬ.
12.06.1997 р. — після останнього іспиту з географії.
***********************
Школо! Я ніколи не забуду тебе. Не забуду неповторні шкільні роки, вчителів. Також завжди пам’ятатиму „шкільну маму” Ларису Петрівну, а також „шкільного татуся” Олександра Миколайовича, і всіх шкільних мешканців.
Паша ОБЕРТАЙЛО.
12.06.97 р.
***********************
Вітаю педагогічний колектив школи №6 з 50-літтям! Нехай зерна знання, які Ви сієте на шкільній нині, дають тільки хороший врожай. Щастя Вам, успіхів і творчої наснаги.
З повагою випускник СШ№ 6,
завідувач відділу
у справах сім’ї та молоді міськвиконкому
О.РОМАНЦОВ.
***********************
Маленька зернинка, посіяна в людській душі у роки раннього дитинства, стає у зрілі роки могутнім деревом. Це залежить від того, яку зернину посіяно і у який грунт…
Тільки особистість може вплинути на розвиток особистості.
Дорожіть дитячим довір’ям… Вважайте справою своєї честі, щоб предмет, який ви викладаєте для дітей, був найцікавішим, щоб якомога більше учнів, як про щастя, мріяли про творчість у сфері науки, основи якої ви викладаєте у школі. Боріться за думку й серце своїх вихованців…
Зичу добра і радості своїм колегам і учням ЗОШ №6 м. Тернополя з нагоди піввікового ювілею школи.
З повагою Ж.ХАНЗЕЛЬ,
колишній заступник директора СШ №6.
1997 р.
***********************
Шановні колеги!
Вітаю Вас з цісю знаменною датою у житті Вашої школи від імені будівників, шо тридцять сім років тому побудували цю прекрасну школу.
Час був гарячий. У шістдесяті роки майже все місто було будівельним майданчиком. Всюди працювали баштові крани місто будувалося.
Мені пощастило у ці роки приїхати до Тернополя і разом з тернополянами відбудовувати місто.
Зі мною іса спорудженні школи працювали прекрасні люди —майстри будівельної справи: майстер Братасюк, бригади Степана Гаврилишина, Віктора Дмитрука, Володимира Кашішина, Івана Снігура, Володимира Готри та ін.
Працювали у дві зміни. Будівництво школи тривало 11 місяців, і напередодні 1960-1961 навчального року школа запрацювала.
Велику допомогу на завершальному етапі будівництва школи надав колектив викладачів Вашої школи, який очолював директор Дмитро Васильович Барановський.
Бажаю Вам всім міцного здоров’я, наснаги і надалі успішно виконувати почесну місію вчити грамоті, готувати свідомих громадян нашого суспільства
В.К. НАКОНЕЧНИЙ,
директор навчально-курсового комбінату
„Украгропромбуд”.
***********************
Андрій ФЛІССАК,
випускник Тернопільської середньої ШКОЛИ
№6 1968 року. Нині — начальник управління
економіки Тернопільської облдержадміністрації,
кандидат економічних наук, доцент.
З висоти 1997 року шкільні роки тридцятирічної давності видаються далеким минулим, і просто не віриться, що так швидко збіг час. Смішними сьогодні виглядають ті наші шкільні проблеми, які, здавалось тоді, мали для нас велетенське значення: як підготувати реферат, як виготовити дослідний прилад для кабінету фізики чи хімії, як одночасно побувати на занятті технічного гуртка, пограти у футбол і подивитись новий фільм у кінотеатрі, яку причину знайти для того, щоб виправдати вдома далеко не похвальний запис класного керівника або вчителя німецької мови у щоденнику.
Були у нас цікаві і улюблені уроки. Вже тоді, у далекому 1967-1968 роках цікаві і сміливі експерименти щодо індивідуалізації підходу до навчання, щодо пошуку і розвитку нахилів учнів, з випередженням часу на чверть століття, проводив на уроках фізики Роберт Петрович Цирульник, вчили добра класний керівник Галина Степанівна Вітковська і Ніна Петрівна Євсєєаа, педагогічним талантом на уроках трудового навчання зачаровував Михайло Семенович Олешко.
У кожного з нас були свої улюблені предмети, свої захоплення і вже якось так трапилось, що, попри своє технічне аматорство (ніколи до того та й опісля не мав якихось нахилів до поезії), в останній день навчання за декілька хвилин написав вірш про останній дзвінок. А через годину той останній дзвінок пролунав для нас, випускників 1968 року.
Сьогодні я вітаю і наших вчителів, і педагогічний колектив, і випускників всіх років і учнів з 50-річчям школи. Щастя Вам і добра!
***********************
Останній дзвінок
Акорди останні минають
І радісно серце щемить,
Хвилини останні минають,
А потім — дзвінок задзвенить…
Для нас — цей дзвінок вже останній:
Бо завтра — не учні вже ми,
І, як традиція давня,
Сьогодні прийшли ми сюди.
Сьогодні подяку складаєм
Ми рідним своїм вчителям,
Ми радості всім Вам бажаєм —
Того, що бажали Ви нам.
Ви всі свої сили і вміння,
Усе віддавали для нас,
Безсмертне садили насіння,
За що не забудемо Вас!
Сьогодні, під спів мелодійний
Останнього в школі дзвінка.
Вітчизні клянемося рідній
І клятву складаємо Вам:
Ми Вас пам’ятатимем, рідні,
І школу оцю, що стоїть,
Вітчизні ми будемо вірні
В її найсутужнішу мить!
м.Тернопіль, СШ №6,
10-Б клас, 24 травня 1968 р.
