Назарій Яремчук був моїм сусідом. Я часто бував у нього вдома, знав багато подробиць з його короткого, але такого яскравого й насиченого життя.
Ці факти вистоялися в моїй душі, немов давнє вино. Тому вирішив дещо з почутого від нього самого і його творчих побратимів винести на люди. Навіть з цих неординарних фактів видно, яку постать втратила Україна.
Україна, котру любив він гаряче і щиро.

ЯК МАСЛЯКОВУ ПІДСУНУЛИ НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ РЕПЕРТУАР

У 1972 році в Чернівцях проводився запис популярної на той час телепередачі “Алло, ми шукаємо таланти!” Її ведучий Олександр Масляков зібрав у Мармуровій залі Чернівецького держуніверситету кращі західноукраїнські гурти – вижницьку “Смерічку” та львівську “Арніку”. Проте в ході зйомок трапилася одна заминка – обидва ансамблі виконували свої твори лишень українською мовою. А ідеологічна установка тоді була чіткою – не допускати широкого афішування творчості національних меншин. У репертуарі етнічних гуртів обов’язково мусив бути так званий “паровоз”, тобто ідеологічна пісня-агітка, яка прославляла б дружбу народів чи могутність Країни Рад. І звучати вона повинна тільки російською. А “Смерічка” такого “паровоза” не мала. Її репертуар був повністю україномовним, бо тоді вже на повен голос співали молоді витязі нашої нової естради Володимир Івасюк, Василь Зінкевич та Назарій Яремчук під орудою щирого українця, суперталановитого композитора Левка Дутківського. А це покоління мовою не торгувало. Читати далі »

В листопаді 1969 року на сцені Вижницького Будинку культури я проводив репетицію ансамблю “Смерічка”. До мене ніяковіючи підійшов юнак, який в цьому ж будинку культури навчався на курсах водіїв і попросив щоб я його прослухав, бо мав велике бажання співати в “Смерічці”.

У Назарія був приємний тембр голосу, непогані природні вокальні дані, чисто інтонував та добре відчував ритм, мав гарну зовнішність. Бракувало техніки володіння голосом, манери виконання, досвіду виступу на сцені. Читати далі »

Назарій був тим співцем, який окреслив траєкторію своєї зірки любов’ю до України, А вона, ненька-держава, повсякчас була музою. Для мене саме від цього духовного джерела розпочинається особистість як людина. Назарій служив своїй музі і тому був таким природнім і зрозумілим, як наша українська пісня. Читати далі »

Я разом із Назарієм пропрацював майже 18 років. Протягом цього часу ми спілкувалися з ним як артисти, просто як товариші. Творили пісні. Назарій був хрещеним батьком мого молодшого сина В’ячеслава.

Він був для мене дорогою людиною. Хоч, як кажуть, у житті, наче на довгій ниві. Були в нас перемоги, були в нас і поразки. Були світлі моменти, були і творчі суперечки, Читати далі »

На початках ядро “Смерічки” складалося з дівчат, які були працівниками Вижницького будинку культури. Я була методистом хору, вокалу.Одного разу С.Вугман — учитель співів у школі, добрий акордеоніст (в той час він підробляв у клубі с.Рівня), прийшов до нас у методкабінет і каже:
— Дівчата, у мене є в Рівні дуже гарний хлопець, який чудово співає. Ходіть зі мною, я вам його покажу. Читати далі »

Мене приваблювало в Назарієві те, що він завше був свідомим громадянином і великим патріотом нашої держави, мав свою чітку позицію в естрадній пісні. Вірно служив вітчизняному мистецтву, культурі. Мені це дуже подобалося, тому, що відповідало моєму життєвому кредо: віддавати всі сили і талант на служіння народові. І ось у Назарієві я бачив саме такого співака. Співака, який має своє виразне обличчя. Читати далі »

За мною ходить, невідступне супроводжує його голос. То віддаляється кудись, то знову наближається майже впритул… Неповторний, проникливий, своєрідний, вишитий українською інтонацією голос Назарія Яремчука. Коли оце внутрішнє озвучення почалось? Може, того гіркотного липневого дня 1995 року, коли я торкнувся його вже холодної руки за мить, як домовина лягла в глибоку яму на чернівецькому цвинтарі. Ой, скільки там було люду! Здавалось, вся Україна проводжала його в останню дорогу. Звідкись, ніби зі сну, долинали прощальні слова, мовлені Дмитром Гнатюком, Василем Зінкевичем, Павлом Дворським. Говорив і я… Напівсвідомо відчував, як стогне земля, прощаючись зі своїм чудовим співцем і вірним сином. Неповні сорок чотири роки… Боже, як це мало! І як багато зробив він для всіх, хто мав щастя притулитися до його пісні, його голосу, його великої душі… Не пам’ятаю, коли його вперше зустрів. Читати далі »

…Вечір тихо опустив свою темну завісу на гори, прикрив долонею шибки, смутком ліг на душу. Катруся сиділа принишкла, сумна, а її погляд міг багато про що сказати. Ось ці фотокартки брата, що пере-глядала на колінах, додавали жалю і болю. Ні, вона ніколи не зрозуміє, чому такою немилосердною була доля, у розквіті сил забравши Назарка. Не розуміє, бо те відчуття любові до брата, те душевне і зовнішнє єднання з нею щомиті. — Я не можу змиритися з такою втратою. Бо виплекані ми в одному лоні, бо життя часто сприймали через однакове бачення подій. Він був не просто моїм рідним братом, він був другом, помічником, Дорадником. Читати далі »

Нас у Чернівецькій філармонії познайомив Левко Дутківський. Коли прийшла у “Смерічку”, мені було всього 18. Які то чудові давні часи. Я вже тоді зрозуміла, що зустріла не тільки дивовижного самородка сцени, але й неповторну у своїй доброті людину. І щораз, як він виходив на сцену, я казала йому: “Ти просто Бог, Назарчику”. Життя наше таке, що на місці не всидиш. Тому, коли з’явились у нас дітки, за їх подальше виховання взялись мої батьки. Там, у рідному селі Пилипець, що у Міжгірському районі на Закарпатті, зростали синочки. Мати, Марія Василівна, дарувала їм свою любов, батько, Федір Йонович, підставив плечі. Там і закінчили музичну піколу. Півтора десятка літ ми спільно торували стежину життя, допомагаючи одне одному у творчому становленні, поділяючи радість сценічних успіхів. Читати далі »

Наша перша зустріч з Назарієм незабутня довіку… Неначе погляд у минуле, з великим життєвим багажем за спиною — дітьми, нашими роками, нашими радощами і нашими бідами надіями і нашими сподіваннями.

А в садибі родини Івасюків у селі Тюдові, що на Косівщині, де народився мій прадід Іван, і потім моя бабуся Євдокія, Назар любив бувати частенько протягом двох десятків років. Радості не було меж, адже любили і поважали Назарія та його сім’ю тут, як рідних, знали кожну пісню у виконанні “Смерічки”, раділи кожному злету його таланту. В цей день багато говорилось про нашу Україну, що, як цвіт у маю, розкривається, прямує до своєї Незалежності, про велику мрію багатьох поколінь українців, про нас, очевидців незабутнього історичного процесу. Читати далі »