Тернопільський навчально-виховний комплекс
"Школа-ліцей №6 ім. Н.Яремчука"

Архів публікацій

Червень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  

Катерина ЯРЕМЧУК

Катерина ЯРЕМЧУК

…Вечір тихо опустив свою темну завісу на гори, прикрив долонею шибки, смутком ліг на душу. Катруся сиділа принишкла, сумна, а її погляд міг багато про що сказати. Ось ці фотокартки брата, що пере-глядала на колінах, додавали жалю і болю. Ні, вона ніколи не зрозуміє, чому такою немилосердною була доля, у розквіті сил забравши Назарка. Не розуміє, бо те відчуття любові до брата, те душевне і зовнішнє єднання з нею щомиті. — Я не можу змиритися з такою втратою. Бо виплекані ми в одному лоні, бо життя часто сприймали через однакове бачення подій. Він був не просто моїм рідним братом, він був другом, помічником, Дорадником. Так не часто трапляється. Назарко любив до нас приїздити в гості, будучи не тільки на початку своєї стезі до визнання, а й потім, коли воно й справді до нього прийшло. Назар любив не просто відпочити. Навіть, коли ми власний будинок споруджували, прийшов допомагати. І робив це так натхненно, так радісно. Його завжди цікавило, як живу, що мене турбує, що радує. Швидко вловлював стан моєї душі і переймався цим, як чимось власним. Він жив нашим життям, його присутність відчувалась у домі постійно. Він любив пройтися рідною Рівнею, завітати в гості, скупатись у Черемоші, подорожувати горами. Впиватися народними звичаями, майже на всі свята був гостем і їх учасником, співав, колядував тощо, — згадує вона. Катрусині очі в цю мить здавались до болю схожими на братові, а близнички-сльозинки котились по щоках безупину, висловлюючи та-ким чином свою чорну тугу. — Мені оповідали, що перед смертю Назар говорив: “Мене не буде, але я хочу, щоб мій бенефіс пройшов в Україні 23 та 24 вересня”. А я й не знала, що брат здогадувався про свою безвихідь. Нам, його рідним, він невпинно повторював, що йому вже краще, що він житиме. Навіть перед тим, як полинути у небесний простір він думав про нас… Віктор Співак з Бориспільщини був Назарковим другом. Скільки разів брат оповідав мені про нього. Багато цікавого довідалась Україна про рідну нам людину саме від Віктора. В архіві віднайшлось немало ще ніде не друкованих знімків. “Назарко любив свою Батьківщину”, — пише Віктор. — Він якось казав: “А головне — мати надію, що ми будемо щасливими. Мати надію, що нарешті ми — народ, що нарешті ми відродимося, що ми станемо серед усіх у світі народів достойним, повноцінним і повнокровним. Але, щоб було краще, треба вірити. А віра — це романтика. Коли ж порожні полиці магазинів, то не до романтики. Сподіваюся, що це буде недовго, що скоро перейде на краще. Бо, як кажуть, нема такого злого, щоб не повернуло на добре. Вірю в геній нашого народу. Все-таки ми з гірших кутків історії вибиралися. А ще, кожній людині треба проникнутися у своїй душі Божим словом до того, що може привести нас до добра”. Ці слова були сказані ще до проголошення незалежності України. — І це справді так, я знаю, що Назарка хвилювала не тільки пісня, а й доля України. — Мені, Катю, пригадалась кампанія під час виборів. Один з листів його до редакції того часу і нині зберігається у нас. І є тут такі слова: “Взагалі передвиборні кампанії мають величезне просвітницьке та державницьке значення. Нам у парламенті вкрай необхідні висококваліфіковані патріоти-інтелектуали, бажано в економічній та юридичній галузях. А називай себе героєм, бий себе в груди, не маючи для цього необхідних знань для Вищого Законодавчого Органу Держави — Парламенту — це ніщо інше, як дискредитація нашої національної ідеї, нашого національного відродження. Це вода на чужий млин… І не треба ображатись, бо така жорстока правда сьогоднішнього дня, така вимога. Бо всі ми сильно потерпаємо від недосконалості наших законів, що є гальмом поступу України вперед”. Катруся із хвилюванням взяла до рук листа. — Так, це його почерк, так він любив підписуватись. І видно, дуже старався написати красиво. Тут працювала його думка, його рука торкалась цього паперу. І весь лист проникнутий особливим змістом патріотизму, відданості людині, за яку він боровся. …Він зайшов тоді у редакцію збуджений, кремезний і красивий. Розмовляв запально і щиро. — Мені б хотілось, Назарку, написати про тебе, про буреломи життя, якими йшов. Гадаю, пора, — сказала тоді йому. — Що ж, я маю що сказати землякам. Десь поспілкуємося, попереду ген скільки часу. Я багато оповім. Хіба я могла подумати, що того часу залишилось тоді всього на якийсь там рік. Жорстока несправедливість і ще один доказ життя: “Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні”. Багато чого приходить на згадку, коли людини немає поміж нас. Ніби зараз бачу перед собою залу у Вижницькій СШ № 1, де проходить урочистість з нагоди вручення випускникам, в тому числі і Назарію, атестатів зрілості. Звичайна концертна програма вмить ожила, коли красивий, підтягнутий, урочистий юнак пробудив школу своїм дзвінким голосом. Не пам’ятаю, що то була за пісня, але співав він про море. Багато хто подумав тоді, що в хлопця великий талант і таке ж майбутнє. Ми розмовляли, а Катруся й далі гортала сторінки газет, вчитувалась у написане. А потім, стихла і принишкла, знову поринула в спогади. — Скільки гарного написано, скільки чудових слів люди мали нагоду почути від його колег, друзів, просто шанувальників з усіх-усюд. Хоча б під час концерту пам’яті, що проходив у Чернівцях на 40-й день після смерті, — згадує. Велике душевне єднання, дружба, любов до своєї землі допомагали у творчості Назарію та Івану Поповичу. Два чудові легіні, у кожного по-своєму складне і норовисте життя. Але Іванові поталанило свого часу здолати недугу і мовити людям слово про свого друга. — Жаль мені великий співати у тужну днину. Нема вже Назарія-співця. Будемо там колись і ми. Та й ніхто не відає, можливо, найкраще тому, хто пішов у новий світ. Пригадую багато стріч з Назаром. Під час однієї, після того, як заспівав ” Гуцулку-гупулянку”, Назар підійшов і сказав: “Мадяре, вірю, що ця пісня народилась не в Закарпатті, а на Гуцульщині”. Кожен спогад — то крик душі. То скарб безцінний, то пам’яті основа. — “Коли я написав вірш “Про мадонну Україну”, — згадує поет-пісняр Андрій Демиденко, — Назарко сказав: “Я ще сам напишу мелодію”. А якось попросив: “Напиши мені, Андрію, те, чого ще ніхто не писав”. І я це зробив у вірші про білу і чорну заздрість. Він так радів, коли прочитав її, як дитина, а як раділи ми, коли він заспівав цю пісню, як сильно і як прекрасно понеслись у світ слова “Дай, Боже, радості…” — “Мене з далекої чужини, покликала сюди сумна і непередбачена вість, — сказав тоді своїм землякам лауреат Міжнародних конкурсів, соліст Чернівецької обласної філармонії, провідний соліст (за контрактом) Варшавського національного оперного театру Андрій Шкурган. — Уже ніколи не заспіває нам тут чи де-небудь Назар своїм соловейковим голосом, наш друг і брат. Але залишиться у записаних піснях, бо українці в усьому світі їх співають…” — Назар був людиною не лише дивної вроди, а й прекрасної душі. Понад усе він не любив чвар, ворожнечі, якихось підозр і обмовлянь, — продовжує Катруся. — “Усе це великі нісенітниці життя”, — як любив він говорити. — Отож не варто витрачати на них дорогоцінний час. І навіть якщо подія матиме сотню облич, ми повинні бачити найгарніше”. Ця мудра істина повсякчас поруч зі мною в думках і справах. Як гарно і з яким болем, як просто і щиро висловив свої почуття до Назарія Тарас Петриненко, водночас подарувавши синам пісню-заповіт. Стань водою для спраглого, Хлібом стань для голодного, Серед степу безкрайнього — Повноводним Дніпром… І справді, це, як батьківські слова, що мають бути мовлені синам перед дорогою життя. Адже хлопці у цьому році закінчили з відзнакою Чернівецьке музичне училище…. Назарія вшанував древній красень — Київ. Адже він зробив майже неможливе, наблизивши Карпати до Дніпра. Бо ж дуже хотів Назарій, аби свято української пісні полинуло над безкрайніми просторами України. — І не лише він про це мріяв. Я, його сестра, добре знаю, як чекала цього дня уся родина. І ось зараз, уже вкотре, знову переконалась, що ми на цій святій-грішній землі тільки гості. І треба встигнути, а ще мати таке щастя, залишити по собі слід. Назарій зберіг себе в пісні, залишив двох прекрасних синів — продовження роду — Дмитра та Назарія, а ще — зовсім крихітну донечку Марійку. У їх жилах тече його кров, їх зовнішність доповнена рисами його обличчя. Його звички, манера поведінки залишаться з ними до останку, як щедрий дарунок, як згадка про батька. Та й у наші спогади він приходить, як живий. Ось щойно приїхав на весілля до своєї племінниці Олі. Скільки квітів лягло на руки молодої, вся заквітчана ними, як сама весна, скільки щирих цілунків, скільки гарних слів отримала тоді в дарунок… на вічність. А як співав, як танцював. Хіба забудеш? І хоч закони життя невблаганні, над вічністю не мають сили. Він понад усе любив свою родину. Гордився старшим братом Дмитром, чия підтримка, поради так багато важили для митця. Скільки чудових миттєвостей провів з братом Богданом, якому від природи також даровано великий дар співу, та з братом Степаном, як ніжно любив сестру Катрусю. Як ревно беріг пам’ять про матусю, яка так швидко покинула цю землю, але так багато зробила, аби талант її дитини розцвів, як ніжна і таємнича квітка папороті, що завше для людей, як диво, як чекання, як провісниця життя. Одна мить… і — знову чекання. – Ось як у мене, — каже Катя. — Швидко плине час. Хвилини зливаються у години, дні, тижні. Немов хвилі у Черемоші. Ось і минув рік, як пішов ген за обрій брат Назар. А туга і жаль за ним такі гострі, якби що трапилось тільки учора. Але серце ніяк не може змиритися з тим страшним “ніколи”. Ніколи більше не зайде до хати, ніколи не почути нам такого теплого і рідного голосу, не побачити щирої усмішки. Упертий поміркований розум каже, що це є факт, а факт, як відомо, річ уперта. Але… серце, віще серце. Не знати, звідки має те знання, протестує, кричить, стискається до болю: “Ні, він тут, він приходить у сни, його голос чується у співі соловейка, у шелестінні дерев. Його присутність відчувається у хаті, у лісі, на тих стежках, що знав змалечку”. Іноді мені здається, що Назарко просто десь у світах і скоро має повернутись. Бо скільки я чекала його, і він завше вертав до рідної домівки. Тому і зараз не можу і не хочу вірити в те “ніколи”. Тай як повіриш, адже він так любив життя, цю землю, гори, Черемош. Про нього нагадує кожна травинка, кожна квіточка в горах. І я, попри усі розумні доводи, попри усі логічні міркування, чекатиму на нього. Як щиро мовлено, яка глибока сутність сприйняття власної трагедії через простір, через мозок і душу. Скільки різної кореспонденції на столі, скільки фотокарток, спогадів, думок, з яких зіткалось таке прекрасне життя. …І справді, Назар прожив на цьому світі тільки мить. Зате там, у космічних висотах, йому дарована вічність… Та й хтозна, можливо, у власнім повторенні він знову з’явиться на нашій Землі чи де-інде в якійсь із Галактик, аби і далі дарувати людям свої сокровенні пісні, приносити мир у серця дивним голосом, створюючи ауру добра і світла, ауру миру в нашій Україні. Яку він так безмежно любив і леліяв, у яку він вірив і покинув з великою надією на те, що вона таки розквітне, як дивні квіти у дивнім сні. А в нашій свідомості Назарій, всупереч усім судженням стосовно смерті, є і буде вічно. Як приходить одна пора року на зміну іншій, як оновлюється земля після тривалої зими, як неодмінно завтра зійде сонце над сивим Черемошем і віддзеркалиться на гостроверхих стріминах гір. Ніщо у цьому світі не зникає безслідно, а просто в інших вимірах життя удосконалюється, аби потім продовжити свою справу. Діалог з Катериною Яремчук записала Я. ЯРОШЕНКО.

Джерело: www.roduna.org

Дата: 22 лютого, 2015
Автор: Адміністрація школи
 
 

Чим більше любові ми даруємо тим більше її залишається у нас.

Випадкові фото

Історія школи

Тернопільська СШ №6 заснована в 1947 році. Спершу вона не мала власного приміщення, а тому функціонувала в корпусах СШ №1 (зараз тут Українська гімназія імені І. Франка) та політехнічного інституту (зараз ТНТУ ім І. Пулюя). У 1960 році школа одержала нове приміщення по вул. Леніна, 25 (зараз це вул. Руська, 6), в якому знаходиться і тепер. ...
Читати далі...

Педагогічний колектив

Абрамик Любов Богданівна - вчитель англійської мови Кічук Марія Іванівна - вчитель математики Сеник Надія Михайлівна - вчитель української мови та літератури Флешар Олександра Богданівна - вчитель української мови та літератури Гайда Галина Володимирівна - вчитель біології Голда Оксана Василівна - керівник гуртка Лоджук Тарас Григорович - вчитель фізичної культури Гриненко Наталія Володимирівна - практичний психолог Ненич Олена Зіновіївна - вчитель початкових класів Вишневська Наталія Петрівна - вчитель початкових класів Лисобей Людмила Василівна - вчитель математики Марцинюк Олександра Степанівна - вчитель початкових класів Гончар Оксана Василівна - вчитель початкових класів Маланюк Борис Орестович - керівник драматичного гуртка Остапчук Ольга Миколаївна - вчитель математики Антонюк Наталія Петрівна - вчитель англійської мови Анцібор Наталія Олексіївна - вчитель світової літератури Бабій Наталія Зіновіївна - вчитель початкових класів Белендюк Руслана Степанівна - вчитель музики Бичок Надія Йосипівна - вчитель початкових класів Буртник Тамара Іванівна - вчитель початкових класів Бутова Ольга Вікторівна - вчитель початкових класів Бутрин Ольга Богданівна - вчитль фізики Вишневська Лариса Петрівна - вчитель хімії Вишньовська Наталія Михайлівна - вчитель початкових класів Гандзола Михайло Васильович - керівник гуртка Горбач Наталія Дмитрівна - вчитель образотворчого мистецтва Горин Олег Петрович - вчитель фізичної культури Грицак Мар'яна Ярославівна - вчитель математики Грицина Мар'яна Степанівна - вчитель початкових класів Данилків Тетяна Ярославівна - соціальний педагог Доскоч Галина Володимирівна - вчитель математики Дубчак Марина Віталіївна - вчитель англійської мови Ензельт Олександр Миколайович - вчитель фізики Заверуха Людмила Любомирівна - вчитель початкових класів Зозуляк Сергій Володимирович - вчитель історії Зотько Ольга Василівна - вчитель початкових класів Кіцак Оксана Романівна - вчитель біології Кавецька Марія Йосипівна - вчитель початкових класів Казакова Віра Миколаївна - вчитель української мови і літератури Катола Антоніна Іванівна - вчитель англійської мови Кашуба Наталія Богданівна - вчитель англійської мови Когут Марія Зіновіївна - вчитель географії Кольба Валентина Олексіївна - заступник директора з виховної роботи Кріль Любов Степанівна - вчитель початкових класів Куземко Наталія Дмитрівна - вчитель німецької мови Кулешко Віталій Іванович - вчитель математики Купецька Ольга Петрівна - вчитель англійської мови Сорока Ольга Петрівна - вчитель музики, етики, естетики Лень Марія Василівна - вчитель англійської мови Лихачинська Іванна Іванівна - вчитель історії Лоджук Надія Романівна - вчитель початкових класів Лотоцька Наталія Богданівна - вчитель української мови та літератури Лукашова Валентина Володимирівна - вчитель географії Матвіїв Іван Йосипович - вчитель історії Матвіїшин Світлана Сергіївна - керівник драматичного гуртка Мелимука Анна Олексіївна - вчитель християнської етики Михайлишин Ніна Володимирівна - вчитель української мови та літератури Моліцька Алла Леонідівна - вчитель хімії Мотрук Віра Іванівна - вчитель математики Недошитко Віктор Дмитрович - вчитель трудового навчання Олійник Діана Петрівна - вчитель англійської мови Остапчук Вадим Олександрович - вчитель креслення Пагут Віра Петрівна - учитель інформатики Паланиця Любов Григорівна - керівник військово-патріотичного гуртка, вчитель хімії Рачинська Галина Степанівна - вчитель української мови та літератури Роговська Ольга Яківна - вчитель фізичної культури Сагайдак Надія Стефанівна - вчитель англійської мови Синюк Людмила Йосипівна - вчитель ОБЖ Сиротюк Світлана Василівна - вчитель біології Соколова Ольга Михайлівна - вчитель інформатики Тарноруда Олег Петрович - вчитель історії Тимочко Надія Іванівна - вчитель початкових класів Тимчак Ірина Андріївна - педагог-організатор Ткачук Оксана Петрівна - вихователь ГПД Туровська Надія Романівна - бібліотекар Холодняк Наталія Василівна - вчитель світової літератури Хомич Галина Василівна - вчитель фізичної культури Чикалова Надія Максимівна - вчитель фізичної культури Яремчук Ганна Семенівна - вчитель трудового навчання
© ТНВК "Школа-Ліцей №6 ім. Н.Яремчука", 2013 - 2021
Всі права захищено.