Павло ДВОРСЬКИЙ

Я разом із Назарієм пропрацював майже 18 років. Протягом цього часу ми спілкувалися з ним як артисти, просто як товариші. Творили пісні. Назарій був хрещеним батьком мого молодшого сина В’ячеслава.

Він був для мене дорогою людиною. Хоч, як кажуть, у житті, наче на довгій ниві. Були в нас перемоги, були в нас і поразки. Були світлі моменти, були і творчі суперечки,

Мені здається, що ми з Назарієм старалися створити ті твори, ту творчу атмосферу в “Смерічці” і той настрій, які підносили б дух наших слухачів, пробуджували їхню ініціативу та мобілізовували б їхні невичерпні життєві можливості. Адже людина може так багато доброго зробити, коли захоче.

Протягом кількох місяців я разом з Володимиром Прокопиком та дуетом “Писанка” гастролював по Сполучених Штатах Америки та Канаді. І мав бути там до середини липня. Але, очевидно. Бог підказав нам, що треба негайно їхати додому. Отож, 29 червня ми прилетіли з Нью-Йорка і застали Назарія ще живим. Могли впродовж години поспілкуватися з ним. Це був останній день його лиття. Наступного ранку, 30 червня, він помер на моїх очах. Хоч був великим оптимістом. До останньої миті Назарій жив вірою, що поборе хворобу, і Ми будемо співати для людей.

І ще мені хотілося б написати пісню про Назарія. Але я, як кажуть у таких випадках, не форсую події. Це має піти від душі, від серця. У цій пісні я скажу і про плинність нашого життя, і про те, що треба поспішати робити людям добро, і про те, для чого ми живемо на цьому світі і що маємо робити. І буде це тоді, коли Бог пошле мені творчу іскру, і в душі визріє її мотив.

Джерело: www.roduna.org