Василь ЗІНКЕВИЧ

Назарій був тим співцем, який окреслив траєкторію своєї зірки любов’ю до України, А вона, ненька-держава, повсякчас була музою. Для мене саме від цього духовного джерела розпочинається особистість як людина. Назарій служив своїй музі і тому був таким природнім і зрозумілим, як наша українська пісня.

Співати у “Смерічці” ми розпочали в дуеті з Володею Михайлюком, який потім пішов до війська. А я випадково почув на сцені місцевого будинку культури, як репетирує зовсім ще юнак, школяр. Це був Назарій. Ми прослухали його і сказали: “Так. Співаємо тільки разом”. А я додав:”Назаре, тобі йти тільки цим шляхом. Я – художник, і тільки час покаже, чи за своє взявся. А для тебе музика – це безперечно”. Як у воду дивився.

Буковино, рідна, гордися з того, що маєш таку щедру ниву, що родиш таких славних синів. А ваш гірський красень не зрадив найсокровеннішого. Він усім своїм життям переконливо довів істину нашого буття, яка полягає в тому, що мало народитись українцем, треба ще й засвідчити це.

Назарій завше залишався гордим чоловіком. І знаю, що саме любов до рідного краю багато в чому визначила його справжній чоловічий характер. Коли я побачив його після операції, зробленої у Канаді, він усміхався. Сьогодні я зовсім розгублений. Коли ми втратили Івасюка, думав покинути музику. Але ж тоді я був не один, тому і віднайшлися сили працювати. А нині… На своєму лівому плечі я ніс труну з тілом Івасюка. На цьому ж плечі — труну з Назарієм. Настало якесь розчарування, спустошення…

Джерело: www.roduna.org