Левко ДУТКІВСЬКИЙ

В листопаді 1969 року на сцені Вижницького Будинку культури я проводив репетицію ансамблю “Смерічка”. До мене ніяковіючи підійшов юнак, який в цьому ж будинку культури навчався на курсах водіїв і попросив щоб я його прослухав, бо мав велике бажання співати в “Смерічці”.

У Назарія був приємний тембр голосу, непогані природні вокальні дані, чисто інтонував та добре відчував ритм, мав гарну зовнішність. Бракувало техніки володіння голосом, манери виконання, досвіду виступу на сцені.

Для Назарія я написав пісню на вірші А.Фартушняка “Незрівняний світ краси”. Щоденні репетиції, робота над постановкою голосу, сценічністю і водночас наполегливість велика працелюбність самого Назарія дали свої результати. Перший запис пісні та виступ Назарія на Чернівецькому телебаченні були досить успішними. Його помітили телеглядачі. Успіх додав Назарію впевненість, снаги і бажання ще більше працювати над собою. Він був дуже щасливий.

Потім Назарій вивчив мою пісню “У Карпатах ходить осінь”, та пісні В.Івасюка “Мила Моя” і “Червона рута”. Ці твори виконував в дуеті з починаючим ще тоді співаком ансамблю “Смерічка” Василем Зінкевичем, а пісню “Водограй” співав разом з солісткою цього ж ансамблю Марією Ісак.

Мати Назарія, Марія Даріївна, тішилася і гордилася успіхами сина, чорнобрового співака, як сама в молодості. Ніби відчуваючи що скоро її не стане у поштовій листівці вітаючи мене з Новим 1971 роком щиро дякувала за все що зробив для її сина Назарка. На превеликий жаль це було останнє привітання. Після смерті матері Назарія я, моя дружина Алла, та донечка Віта стали його другою сім’єю. Алла Дутківська – художник модельєр (заслужений діяч мистецтв Украйни) проектувала комплекти костюмів для ансамблю “Смерічка”, зокрема для її соліста Н.Яремчука. Творча дружба поєднувала їх на протязі всього життя Назарія.

В 1973р. за порадою керівника ансамблю “Пісняри” Володимира Мулявіна я вирішив перейти з ансамблем “Смерічка” на професійну сцену у Чернівецьку облфілармонію. З нами перейшов і Назарій перевівшись на заочну форму навчання. В 27-річному віці працю його високо оцінили, Назарій отримав почесне звання заслуженого артиста України. Непомітно пробігли для мене 12 років, які пройшли у кропіткій праці, спрямованій на становлення Назарія як естрадного співака. А через деякий час, дякуючи “друзям” наші дороги розійшлись. Назарій сам почав керувати “Смерічкою”.

Ніхто з нас – не без недоліків. Але в Назарія все добре переважало. Він був щирим і безкорисливим, усім намагався допомогти. Талант Назарія був багатогранним. Добре грав у футбол, писав вірші, Один з них присвятив мені на 30-річчя і назвав свою присвяту “Вікна творчості”. Завдяки величезному пісенному таланту Назарій міг успішно працювати і жити в Росії , Канаді чи де інде. Але нізащо не хотів залишати своє місто . Він був справжнім патріотом Буковинського краю, своєї країни. Ніколи не боявся можновладців. Після загибелі Володимира Івасюка Назарій був серед нас чотирьох (крім мене телережисер Василь Стріхович та письменник Анатолій Крим), які першими незважаючи на заборони влади поїхали на похорон до Львова. Тоді це могло коштувати всього: кар’єри, спокою, репутації. Траурна колона починалась з великого вінка із білих квітів, який ніс Назарій зі мною. Це було дуже небезпечним в той час, але Володимир був нашим великим другом , і наслідки нас не цікавили.

Джерело: www.roduna.org