Легенда про себе

У школі-ліцеї №6 відбувся оригінальний конкурс «Легенда про себе». Наші школярі добряче пофантазували, щоб написати цікаву й захоплюючу розповідь. Журі (представники учнівського самоврядування) було важко обрати найкращу легенду, адже усі роботи відзначалися неординарним підходом та бурхливою фантазією. Дякуємо усім учням, які взяли участь у конкурсі, проте найоригінальнішою та найбільш змістовною стала легенда «Як Олеся (я) з’явилася на світ», яку написала учениця 7-Г класу Олеся Іваськів.

 Як Олеся (я) з’явилася на світ

Чи задумувалися ви коли-небудь, як ви з’явилися на світ? А саме не в маминому животику, а до того. Хто ви?Звідки?

Одного разу я підійшла до мами і запитала про це, але у відповідь почула :

– Хочеш чесну відповідь?- спитала мама.
– Так чесну, чесну і тільки чесну!- відповіла я.
– Якщо чесно, я не знаю відповіді на твоє запитання,- мама присіла біля мене, поставила руки на мої плечі, а згодом сказала:
– Спробуй знайти відповідь на своє запитання сама, а якщо не зможеш, ввечері пошукаємо разом. Домовилися?
– Гаразд, я піду вчити слова з театрального, тільки сьогодні роздали. Та й на бандурі потрібно пограти. А, і ще я планувала сьогодні написати хоча би один розділ нової книжки…
– Це ти про ” Нічну школу 2″?
– Саме так.
– Ти в мене така талановита! Ну, біжи.
– Хм… Кажеш талановита?.. – з цією думкою я пішла у свою кімнату.

Ввечері перед сном мама зайшла до моєї кімнати, як і обіцяла.

– Знаєш доню, я так і не придумала відповідь на твоє питання, – сумно сповістила  мама.
– Зате, я сама придумала відповідь! Це навіть не відповідь, а скоріше легенда. Ось послухай:

Посеред розкішної галявини стояло чарівне дерево. Під цим деревом за величезним столом сиділи Таланти, а посередині сидів сивий дідусь якого всі називали Хранителем. Біля великого столу було багато менших столиків, за якими розташувались риси характеру, притаманні певним Талантам.

За великим столом Таланти і Хранитель збирались лише тоді, коли на дереві дозрівав плід. По чому ж визначали стиглість плоду? Коли він незрілий, то схожий на каштан. Колючий і неприступний. А коли він дозріває, то стає подібним на горішок. Ці горішки різнокольорові, і саме в них ростуть діти. Так от, коли плід достигає, Хранитель знімає його з дерева, і тоді підбираються Таланти. Всього їх є п’ять, і коли талант підходить дитині, то він може, доторкнувшись до горішка, розлупити його шкаралупку.

Але одного разу якийсь горішок не дочекався, поки його знімуть. Він крутився-крутився, і таки впав на землю. Хранитель підняв його, поглянув і сказав:

– Ну що ж. Доведеться раніше розпочати церемонію підбору талантів! Хто перший спробує?
– Можна, я? – спитала талант Писемності.
– Що ж, спробуй.

Коли Писемність підійшла і доторкнулася до горішка, він надтріснув. Також він тріснув у талантів Музики, Акторської майстерності, Дружби та Усмішки.

– Можна нам на декілька хвилин відсісти за окремий столик і обговорити одне питання? – попросилися таланти дівчинки. Так-так, з горішка з’явилася дівчинка, в квітчастій сукні, босоніжках і з двома коротесенькими косичками.
– Можна, але лише на дві хвилини, – відповів Хранитель.
– Нам вистачить, спасибі.

Через дві хвилини таланти повернулися за великий стіл.

– Просимо хвилинку уваги! Ми вирішили назвати нашу дівчинку. Кожен дасть свою букву.
– Я дам їй букву “О” – оригінальність особистості і таланту,- сказав Талант Усмішки.
– А я – “Л” – любов до творчості та оточуючих,- це Талант Дружби подарувала свою літеру.
– Від мене наша красуня отримує “Е”- ентузіазм, – урочисто мовив Талант Акторської Майстерності.
– Я дам “С” – сміливість відкрити в собі і показати всім свої таланти, – повідомив Талант Музики.
– Від мене – фінальна “Я” – яскравий вогник в очах, який проганяє темряву злоби і смутку- це Талант Писемності.
– Виходить … Олеся?- перепитав Хранитель.
– Саме так- підтвердили Таланти.

Потім вони провели дівчинку на станцію “Життя”. Олеся сіла на поїзд “Народження”. І поки Олеся(я) народжувалася, її Таланти прийшли до її майбутнього батька, і в його думках заклали ім’я “Олеся”. І коли його запитали, як назвати доньку, він рішуче назвав її Олесею.

– Адже так все було?
– Ну, як мінімум, кінець – правда. Мама ніжно поцілувала мене в щічку і побажала  “Добраніч”. Адже, я вже майже дрімала і вся ця легенда мені приснилася.