Доки живуть наші традиції живе і Україна!

Різдво – особливе свято. В цей вечір всі чекають дива! Його свякують по всьому світі, але кожен народ вкладає в це свято щось своє.

Українське Різдво пов’язане з віковими традиціями: здавна Різдво починалося зі Святвечора (Святвечора, від слова “сочиво” – кутя, основна страва на різдвяному столі) 6 січня – в заключний день сорокаденного Різдвяного (Пилипівського) посту. Це була, насамперед, сімейна вечеря, коли всі домочадці обов’язково збиралися за одним столом, навіть якщо доводилося для цього долати великі відстані.. У хату заносили дідух, перев’язаний святковою стрічкою. Він символізував достаток у новому році. На лавки стелили кожухи з овчини або просто шкури, що теж “кликало” в будинок добробут. Стіл накривали за певними правилами: спочатку безпосередньо  клали трохи сіна або соломи – нагадування про ясла маленького Ісуса, потім білу скатертину – в пам’ять про предків, по кутах розкладали головки часнику – щоб відігнати всю нечисть, а потім вже стелили друге – ошатну скатертину – для живих. І тільки після  появи першої зірки  вся родина збиралася за столом, батько сімейства виголошував молитву і тоді  можна було приступати до куті. Її потрібно було спробувати всім і, неодмінно, з однієї ложки – це символізувало об’єднання сім’ї. Після вечері всією родиною йшли до церкви на всеношну службу. На другий день  Різдвяних свят діти збиралися ватагами в залежності від віку, вони ходили від хати до хати, ставали під вікнами та гукали всі разом, щоб господарі благословили їх колядування. Коли «дозвіл» одержували, починали співати колядку чи щедрівку,  призначену особисто господарю або господині.

Сьогодні обєднучись всією країною, ми славимо народження Спасителя. Кожна сучасна українська  родина збирається за святою щедрою вечерею, ділиться своїм теплом, співом колядок, дарує радість тому, хто її потребує, що і є найважливішою метою Різдвяних свят.

 Щастя, злагоди, добра кожній родині, і нехай світла надія допомагає нам долати усі труднощі!