Істина школи

Олександр Остапчук
«Істина Школи»

Під такою назвою вийшла в світ книга Шалва Амонашвілі. Книга, яка своїм змістом і душевним настроєм не може залишити байдужими педагогів. Які думки про значення школи, її істину, її будівничих і водночас мешканців! Яка любов і повага, щирість і піднесеність ллються з книги на рідну школу!
Що ж так вражає в ній? Вже з перших сторінок автор звертається до друзів школи, батьків, вчителів, нинішніх і колишніх учнів: «Скажемо добре слово про Школу! Вона чекає від нас ласки, любові, вдячності! Вона страждає, страждає серцем. Страждає тому, що висловлюють їй недовіру, ображають, калічать її. Постійно реформують, модернізують, обновлюють. Не дають спокійно і вірно віддаватися своєму обов’язку і служінню всією своєю мудрістю …
Допоможемо Школі як зможемо. Допоможемо думками, почуттями, молитвами, любов’ю, турботою. Допоможемо справами. Ми всі, без винятку, в боргу перед Школою. Вона надихала нашу природу, наповнювала кожного з нас світлом і знаннями, облагороджувала наші серця, сіяла в нас добре і духовне. Можливо, не завжди і не все в неї виходило …
Краще сказати нашим дітям добре слово про Школу, щоб вони довірились їй і полюбили її. Дитяча любов і довіра є кращими умовами вдосконалення Школи …»
Так, дуже хочеться говорити гарні слова про Школу, про рідну Школу. І як важливо, щоб чарівні звуки шкільного дзвоника залишились в пам’яті дітей неповторною мелодією гарного настрою, ніжних спогадів про шкільну родину. У книзі автор дає тлумачення слова «школа», пояснюючи, що воно бере початок від латинського «скале» — «драбина». Мова йде про драбину духовного сходження людини. «Скале – Школа виявляє і витончує неповторність кожного, спрямовує на пошук сенсу життя, призначення, зароджує в кожному відчуття служіння великому і спільному. Кожна щаблинка Скале-Школи розвиває і зміцнює волю. Терпіння, сміливість, дисципліну духу, окриляє думку і творчість. Це є Істиною Школи». І це повинен усвідомити кожен директор навчального закладу, кожен педагог, котрий переймається місією школи в житті дітей та своєю місією в суспільній справі. Наскільки духовно привабливим повинен бути вчитель, щоб діти тягнулися до нього і відчували себе біля нього і рівним, і захищеним, і вільним, і значимим! І наскільки він повинен бути творчим, щоб життя дітей у школі було казкою. Так, казкою, а не «бойовиком» чи «страшилкою».
Наші тернопільські школи мають потенціал, однак у багатьох випадках він не заряджає позитивною енергією вихованців. Не хочу образити директорів шкіл, але в невикористанні педагогічного виховного ресурсу значною є їхня вина. Весь педагогічний світ говорить про імідж школи, її духовно-моральний світ, про те, що школу не можна примушувати відходити від виховання і займатися ним час від часу за допомогою окремих заходів. Враховуючи «сірість» (вибачте за неприємний епітет) окремих шкіл, прагнучи допомогти їм набути свого неповторного колориту, управління освіти рекомендує педколективам попрацювати над ім’ям школи, її символом, над званням творчих колективів закладу. Однак …
Тож і не дивно, що Свято останнього і першого дзвоника, випускний у багатьох школах проходять майже як звичайна щотижнева «лінійка». Проведення таких заходів дає можливість побачити творчий політ керівництва школи. І якщо в одній із них батьки після випускного тішаться, що класний керівник чудово звернувся до своїх вихованців, а більше нічого сказати не можуть, то в творчій школі сценарій і постановка традиційних свят – це і шоу, і програма «Від усієї душі», і пісня, і сміх, і сльози дитячої вдячності Школі. Перегляд шкільних свят у закладах, де діти не побачили радісного і мудрого лиця Школи, змушує замислитись над причиною їх буденності. Дуже не хочеться, щоб про можливості дирекції шкіл говорили: «Народжений плазувати, літати не зможе». Отже, чи є наші школи Школами, чи сурогатом Школи?
Шалва Амонашвілі пише: «Суспільство вимагає від Школи одного: «Давайте нашим дітям знання, які допоможуть їм пробиватися через лабіринт життя!» Але Школа не повинна давати знання і не давати духовності та моральності своїм вихованцям. Багато хто думає, що поняття особистості, моральності, духовності – пусті слова, головне – мати знання для досягнення успіху, решта додасться. Те, що слабшає духовно-моральна вищість над знаннями – іде від лукавого».Відчуваєте хід думок великого педагога: над чим нам потрібно більше працювати? Я не випадково звертаю увагу на масові виховні заходи. Адже в дитячих душах викарбовуються їхні переживання, значущість свята, високі струни святковості виграють і закріплюють духовну мелодію в особистості дитини. Один із батьків сказав мені: «Те, що шкільна родина проводить великі концертні програми в ПК «Березіль», куди сходяться батьки і діти, бабусі і дідусі, тьоті і дяді, і слухають українську пісню та розповіді про громадянський подвиг великих синів України, даремно не пройде, а обов’язково зачепить душі дітей. Впродовж усього життя вони пам’ятатимуть такий концерт і позитивними думками оцінюватимуть своє місце серед людей». Це стосується всіх шікл, де родинному вихованню відчиняють двері до планів, сценаріїв, думок.
І знову до книги. Змушує замислитись Шалва Олександрович про тести. Його міркування актуальні, адже чомусь завжди ми щось перебільшуємо, занадто ідеалізуємо. Ось і тепер, коли втілюється в освіту незалежне оцінювання, окремі вчителі цілу чверть (умовну) займаються тестами з школярами в 4-х, 5-х та інших класах. Є острах, що ми не «набили гулі», приділяючи їм стільки уваги.
Багато роздумів і висновків народжуються при спілкуванні з «Істиною Школи». Хочу навести окремі витяги, які є цікавими і мудрими, які заставляють працювати нашу думку і мають будити творчість. «Ідеальна школа – це не та, в якій усе на своєму місці, а та, яка невтомно прагне до ідеалу»
Шановні директори! « Чи не відчувається у ваших школах велике тупцювання на місці?». «Західні чи світові «стандарти освіти» не є нормою для Рідної Школи – вона вище». «Чи зупинив «освітній сексуальний курс» епідемію СНІДу в країнах Європи та США?». «Школи безмірно пишаються, якщо хтось із колишніх учнів у подальшому стає міністром, великим начальником. Але ось парадокс! З їхнього боку школи рідко почують слова гордості, що навчались у них». «Учитель – садівник духу, він – сіяч, і сіє невидиме насіння – це Істина Школи». «Заохочення і покарання уже не безпечні засоби, а ліки, які витісняють хвороби з організму іншою хворобою».
І, звичайно, особлива увага у книзі приділяється особистості вчителя. Ні, це увага не окремим пунктом, вона пронизує весь зміст. Про те, хто має бути вчителем, можна почути в запитаннях:
• чи можна доручити дітей людині пригніченій;
• чи можна чекати від дітей просвітлення духу, якщо школа буде місцем приниження та образи;
• чи можна очікувати творчості при скреготі зубів;
• чи можна чекати вогнів серця, коли мовчить дух;
• чи може людина принижена та пригнічена говорити про духовне, про загальнолюдські цінності, про красу, про зоряне небо.
І якщо керівник будь-якого рівня вигукує у відповідь на ці запитання: «Ні! Звичайно, ні!», — то порадіємо, поаплодуємо. Отже, є надія, що через нього восторжествує Істина Школи, яка в учителі.