На крилах добра і любові

Пісня – душа народу. А мені чомусь здається, що цей вираз саме про мій народ і нашу пісню. В ній славні і трагічні сторінки нашої історії, побут українців, взагалі, наша культура в широкому розумінні цього слова. А вона багата і сягає в сиву давнину. Отже, і пісня наша має вікову історію. Без неї нема життя, як і без тих, хто творить її і на своїх крилах несе до людей. Душа нашого народу співуча і народжує таких же співаків, наших українських соловейків: самобутніх, неповторних, красивих і до нестями відданих своїй Батьківщині. Так, саме таким залишився в нашій пам’яті Яремчук Назарій.  

Доля відмірила йому коротке земне життя, але яке яскраве! Приблизно в один час зійшла ціла плеяда талановитих співаків. Івасюк, Дворський, Ротару, Зінкевич… Із ними починав Назарій свій співочий шлях. Хіба можемо ми забути «Червону руту» у їх виконанні, ще молодих, не надто сміливих, але яких голосистих і чарівних! А потім були сольні концерти, творча робота, гастролі за кордоном… З особливим захватом приймали Назарія в Канаді, де чи не найбільша наша діаспора за океаном. А він співав про Україну, її долю, про кохання та про родину «з глибоким корінням, з високим гіллям».

Назарій любив Батьківщину, рідну пісню, любив життя. Без фальші, напускного патріотизму і чванства він йшов до людей із добром і любов’ю. Навіть коли уже було важко і сили покидали артиста – він виходив на сцену. За те ми його пам’ятаємо любимо і шануємо. Іменем Назарія названа Школа-ліцей №6, на його честь щороку влаштовують концертні вечори пам’яті.

Пісенну справу батька продовжують дочка Марічка та сини Дмитро і Назарій. А як він любив своїх діточок! Він любив нас усіх, та «найбільше любив Україну», але це не провина його, а заслуга. Своїм життям, творчим злетом, відданістю він засвідчив, що наша земля як народжувала, так і буде народжувати справжніх українців.